РПГ-7 . Артилерія партизан.

Поряд з добре відомим у всьому світі автоматом Калашникова не меншою популярністю користується  ручний протитанковий гранатомет РПГ-7. Ухвалений на озброєння ЗС СРСР в 1961 році, він застосовується в збройних силах більш ніж 40 держав, причому в деяких країнах налагоджено його серійне виробництво.

Конструктивно  РПГ-7 настільки простий і надійний, що з моменту його серійного виробництва удосконалюються лише боєприпаси.

Як найбільш прийнятний протитанковий засіб для більшості НЗФ (нерегулярних збройних формувань), РПГ-7 в умовах військових конфліктів справив значний вплив на розвиток їх тактики дій. Причому в Афганістані  накопичений величезний досвід і вироблена чітка система його бойового застосування.

З введенням  у Афганістан  радянських військ озброєним загонам моджахедів  довелося зіткнутися зі значною кількістю бронетехніки - особливо БТР і БМП, протиставляючи їй лише незначну кількість протитанкових засобів. Розглядаючи організаційно-штатну структуру різних груп, загонів і фронтів збройної афганської опозиції з 1979 по 1989 рік, легко виявити тенденцію до збільшення насиченості формувань гранатометами. Так, в 1983-1985 роках один гранатомет припадав на 10-12 бойовиків, а до 1987 року на таку ж кількість особового складу було вже два гранатомета РПГ-7.

В умовах відсутності артилерії або неможливості її застосування, на РПГ-7 покладалося завдання по «артилерійській» підтримці бойових дій, яка в деяких епізодах бою здійснювалася більш ефективно, аніж вогнем самої артилерії. Саме цим пояснюється те, що в піхотному відділенні ЗС Ірану (11 чол.) з часів війни з Іраком є на озброєнні два РПГ-7.

При веденні бою на закритій місцевості (гори, ліс, джунглі, населені пункти) протиборчі сторони, як правило, відокремлюють лише кілька десятків метрів. В таких умовах, коли вогонь артилерії і авіації становить загрозу і для своїх військ, РПГ стає незамінним вогневим засобом, а наявність оптичного прицілу робить постріл з нього особливо точним і безпечним для своїх підрозділів.

Тактику зв'язування противника ближнім боєм в'єтнамці називали терміном «захват за пояс», афганські моджахеди застосовували її повсюдно, особливо ефективно і часто в «зеленій зоні» і високогір'ї. Завдяки подібній тактиці в обох випадках противник (американські та радянські війська відповідно) позбавлявся своєї переваги - вогню артилерії і авіації. Незнання та ігнорування цієї тактики призвело до рішення не включати гранатометників   в штат підрозділів військ спеціального призначення Радянських військ в Афганістані.

Їх відсутність почасти компенсувалося наявністю в ротах спецназу вогнеметників, озброєних РПО-А «Джміль» - високоефективних за бойовими можливостями, але занадто важких для автономних дій груп спецназу в горах, а також застосуванням реактивних гранат РПГ-18 іРПГ-22.

Хочеться нагадати  РПГ-16 «Удар» (прицільна дальність стрільби - 800 метрів), що був в 1970-80-х роках на озброєнні десантних підрозділів Радянської Армії і вважається більшістю ветеранів війни в Афганістані незаслужено знятим з озброєння. До речі, багато підрозділів в РА широко застосовували й трофейні РПГ-7 китайського («Тип 69»), а також арабського виробництва, більш легкі, ніж вітчизняні, оснащені сошками і ручкою для перенесення.

Широке застосування афганськими моджахедами РПГ-7неминуче вело до збільшення втрат в особовому складі РА від вогню гранатометів, в тому числі і при діях у пішому порядку. Так, 13.03.87 р в провінції Лагман, кишлак Алішанг, одним пострілом з протитанкової гранатомета було поранено 7 осіб при евакуації з-під вогню смертельно пораненого командира групи, 4.09.87 р в провінції Кунар в результаті попадання двох гранат РПГ в плоский дах будинку (стрільба велася зверху) 11 чоловік, що знаходилися всередині будинку, отримали осколкові поранення і контузію.

Вогонь з протитанкового гранатомета по відкрито розташованій живій силі з використанням кумулятивних боєприпасів дає задовільний результат ураження осколками й вибуховою хвилею особового складу в радіусі до 4 метрів і чинить додатковий деморалізуючий вплив. Прикладом досягнення високого психічного ефекту від масованого застосування вогню РПГ-7 по живій силі може бути штурм Грозного у першу чеченську війну. Тоді була повністю знищена Майкопська бригада російських військ, що увійшла у місто. Уцілівші росіяни пригадували, що у чеченців РПГ-7 було настільки багато, що навіть іноді стріляли в поодиноких солдат, а вся бронетехніка - близько 200 БТР і танків, була спалена.

Особливістю тактики дій групи було знищення бронетанкової техніки послідовним зосередженням вогню двох-трьох РПГ по одному бронеоб'екту з відстані 20-50 м., Причому зіткнувшись з танками Т-72, обладнаними елементами динамічного  захисту (ДЗ) - перший гранатометник (дії парами ) збивав пострілом ДЗ, а другий вражав танк в незахищену частину броні. Характер ураження танків вказував на те, що стрілянина крім кумулятивних гранат велася і осколковими, в лобову частину, для виведення з ладу оптичних приладів спостереження (прицілів) з метою «засліплення» екіпажу.

Ведучи вогонь з дуже близької відстані гранатометник при надійному вогневому прикритті його від вогню піхоти противника, здатний зробити точний прицільний постріл в найбільш вразливе місце бронеоб'ектів.

При ураженні бронеоб'ектів кумулятивною гранатою вражаючими екіпаж факторами є надлишковий тиск, уламки  броні і кумулятивний струмінь. Але з урахуванням прийняття екіпажами заходів, що виключають утворення надлишкового тиску всередині машини, таких, як часткове відкриття люків і бійниць, вражаючими особовий склад факторами залишаються осколки броні і кумулятивний струмінь. На людину нищівна сила кумулятивного струменя всередині бронемашини впливає  на відстані до 2,5 метрів, а осколків - на всю довжину внутрішнього простору.

Хороший захист від вогню РПГ зі звичайними кумулятивними боєприпасами (гранати типу ПГ-7В, ПГ-7ВЛ) на сучасній бронетехніці забезпечують протикумулятивні екрани і елементи динамічного  захисту. Ось чому необхідно зосереджувати вогонь декількох РПГ  й інших протитанкових засобів по одному бронеоб'екту для його надійного ураження, що і підтверджується тактикою дій формувань в ході локальних збройних конфліктів останніх десятиліть.

У більшості випадків точному пострілу з РПГ сприяє інтенсивне ведення вогню з автоматичної стрілецької зброї помічником гранатомётника та іншими стрілками з метою змусити піхоту противника припинити спостереження за полем бою й ведення прицільного вогню, а також з метою ураження оптичних прицілів бойових машин противника. Це дозволяє гранатометнику без зайвої суєти і з меншою ймовірністю бути ураженим, зайняти вигідну вогневу позицію, визначити точку прицілювання, а після пострілу швидко і непомітно змінити вогневу позицію.

При веденні вогню по одній цілі з двох-трьох РПГ стрільба іноді проводиться без обов'язкової зміни після кожного пострілу вогневої позиції, особливо при ураженні цілі першими пострілами. Дуже часто в таких ситуаціях гранатометники  входять у нездоровий азарт і, забуваючи про запобіжні заходи, дорого за це розплачуються. При влаштуванні засідок, одного з основних способів ведення бойових дій нерегулярних формувань, для зменшення пилоутворення і демаскування вогневої позиції в момент пострілу з РПГ та іншої реактивної зброї, дуже важливий вибір вигідної вогневої позиції. При наявності часу і умов вона, як правило, спеціально підготовлялася - грунт поливали водою. Досить добре маскують вогневу позицію гранатомета високі зарості чагарника, очеретів, посівів кукурудзи й інших трав'янистих рослин висотою понад два метри. При цьому необхідно пам'ятати, що за напрямком стрільби не повинно бути рослинності, яка перешкоджає польоту гранати (в цілях недопущення підриву гранати випадковою гілкою і травою, запобіжний ковпачок зі підривача не знімають).

Незважаючи на дотримання заходів, що знижують пилоутворення, вогнева позиція гранатометника у момент пострілу демаскує характерним спалахом та біло-сизим димом. Якщо ви на полі бою з протилежного боку помітили такий спалах, то найбільш раціональною вашою дією буде попереджувальний окрик «спалах» («лягай», «постріл») за умови, що товариші по службі знають, що робити по цій команді - лягти на землю (за укриття) й закрити вуха руками.

Серйозну загрозу вогонь РПГ-7 являє для вертольотів, особливо в момент десантування посадочним способом особового складу та вантажів, евакуації поранених та інших випадках, пов'язаних з посадкою на контрольованій противником території. В січні 1986 року два з шести десантуючих  особовий склад вертольотів, при проведенні нальоту загоном спеціального призначення на укріплений район «Команд» північніше м Джелалабада (Афганістан) отримали пошкодження від вогню РПГ-7. Через щільність вогню десантувати весь загін не вдалося, тому що крім двох пошкоджених в момент посадки вертольотів вогонь з РПГ вівся і по перебуваючим  в повітрі.

По летячому вертольоту РПГ ефективний лише при фронтальному веденні вогню з відстані до 100 метрів, а також при стрільбі на дальність спрацьовування самоліквідатора кумулятивної гранати - 700-800 метрів. Останній вид вогню, незважаючи на низьку ймовірність ураження вертольота, все ж являє для нього небезпеку і змушує екіпаж вживати додаткових заходів обережності. У тому числі і набирати велику висоту, що у всіх випадках виключає фактор раптовості при нанесенні вертолітних вогневих ударів і десантування особового складу, ускладнює ведення повітряної розвідки. Причому вибухи в повітрі від самоліквідатора гранати ПГ-7 і ракети переносного зенітно-ракетного комплексу за зовнішнім виглядом ідентичні, що ускладнює оцінку противника і вибір правильного рішення екіпажами вертольотів (пілотами літаків-штурмовиків) і командирами діючих на землі підрозділів.

Ще одним нестандартним способом ведення вогню з протитанкового гранатомета РПГ-7 в локальних конфліктах є вогонь навісною траєкторією з використанням як осколкових так і кумулятивних гранат. За винятком використання осколкових гранат, він не настільки ефективний, як стрільба прямою наводкою, і застосовується в основному для ведення турбуючого вогню по рлощинних цілям. «Неприємність» від такого виду стрільби, як і при обстрілі з міномета, полягає в складності визначення вогневої позиції гранатометника, особливо на закритій місцевості.

Оптимальним боєкомплектом при проведенні боєвої операції є 5 гранат. Дві у гранатометника та три у помічника. У афганських моджахедів спостерігалося, що лише в рідких випадках один гранатометник використовував в бою більше двох-трьох гранат, воліючи носити одну в стволі, а другу на плечі за допомогою пристосування з мотузкового.

Спосіб перенесення гранат на ремені непридатний в районах з вологим кліматом, бо паперова ізоляція порохового заряду легко пошкоджується, що приводить до погіршення точності стрільби внаслідок відсирівання пороху, а найчастіше до повної непридатності порохового заряду. Переносні сумки для пострілів у афганців популярністю не користувалися.

Застосовуючи в Афганістані РПГ-7 і РПГ-16 в якості посилення груп спецназу, ношений боєкомплект до гранатомета складався з 6-12 пострілів, в залежності від умов виконання бойового завдання, причому за прикладом моджахедів, гранатомети завжди були заздалегідь заряджені, а для перенесення пострілів використовувалися більш прийнятні десантні рюкзаки РД-54, гранати в яких переносилися в бічних кишенях головною частиною вниз. Іноді для маскування постріли вкладалися попарно в спеціально виготовлені для цих цілей матерчаті чохли (обрізані рукава або штанини старого польового обмундирування) і кріпилися до рюкзаків за допомогою зав'язок.

 

Посмотреть все новости...